Таємниця спаленого рукопису
Загадка знищення письменником другої частини великого твору досі хвилює літературознавців і звичайних читачів. Навіщо Гоголь спалив рукопис? І як пов'язана ця трагічна для літератури подія з його смертю, яку лікарі зафіксують 10 днів потому там же, поруч із каміном, полум'я якого поглинуло другий том поеми «Мертві душі»?
Гоголем опікувалися, як малим дитям: обіди, сніданки та вечері подавали тоді, коли він бажав, прали одяг і навіть розкладали випрані речі в комоді. Крім того, при ньому завжди був молодий українець Семен, кмітливий і відданий.
У флігелі, де мешкав письменник, завжди стояла незвичайна тиша. Він ходив із кутка в куток, сидів, писав або ліпив хлібні кульки, які, як, він казав, допомагали йому зосередитися. Але, незважаючи на сприятливі умови для життя й творчості, у будинку на Нікітському бульварі вибухнула остання, дивна драма в житті Гоголя.
Другий том «Мертвих душ» до того моменту, можливо, був уже майже завершений, залишилося лише відредагувати кілька останніх глав. Гоголь завжди писав стоячи, над кожною фразою працював ретельно і часом болісно довго.
Розчарований перфекціоніст... Критиком Гоголь був нещадним, причому найвищі, безкомпромісні вимоги, він висував передусім до себе самого. Казав: «Справа моя - це не література, справа моя - душа». До семи разів він переписував кожну главу, філігранно вичищав текст, аби добре лягав на слух і щоб при цьому був цікавий читачеві.
У ніч з 11 на 12 лютого 1852 Гоголь покликав до себе Семена й наказав принести портфель, де зберігалися зошити з продовженням «Мертвих душ». Потім поклав зошити в камін і підпалив їх свічкою, а на благання слуги не нищити рукопису відказав: «Не твоя справа! Молися!» Вранці Гоголь, мабуть, сам вражений своїм поривом, сказав графу Толстому: «Ось, що я зробив! Хотів було спалити деякі речі, давно на те приготовані, а спалив усе. Який лукавий сильний - от він до чого мене штовхнув! А я було там багато вартісного усвідомив і виклав... Думав розіслати друзям на пам'ять по зошиту: хай би робили, що хотіли. Тепер усе пропало».
Остаточна редакція другого тому «Мертвих душ» - аж ніяк не перший твір Гоголя, загиблий у вогні. Перший він спалив іще в гімназії. Через критику на адресу поеми «Ґанц Кюхельгартен» він скупив і спалив усі примірники.
Дослідники й донині висувають найрізноманітніші версії такого вчинку Гоголя. І перша версія - перфекціонізм. Письменник знищив редакцію другого тому «Мертвих душ», тому що вона йому просто не сподобалася.
...чи великий містифікатор? Наблизитися до розгадки таємниці каміна в особняку на Нікітському бульварі можна, лише досконало вивчивши особливості характеру письменника. Одна з найбільш його незрозумілих звичок - схильність до містифікацій. Навіть у найневинніших ситуаціях він часто робив недомовки, вводив співрозмовника в оману, а то й зовсім брехав.
Гоголь казав: «Ніколи не треба говорити правду. Ось їдеш у Рим - скажи, що їдеш в Калугу, їдеш у Калугу - скажи, що їдеш у Рим». Ця природа гоголівської брехливості залишається незбагненною й для літературознавців, і для біографів.
Він писав листи, наприклад, матері, про те, що зараз перебуває в Трієсті, милується прекрасними хвилями Середземного моря, насолоджується краєвидами. Описував їй докладно Трієст. І він не просто написав їй лист, підписаний «Трієст» (написаний, насправді, в садибі його друга історика Михайла Погодіна, у Москві), а ще й намалював на листі штемпель Трієста. І то так ретельно, що й відрізнити було неможливо.
Отже, версія друга: спалення другого тому «Мертвих душ» було черговою ексцентричною витівкою генія, який зробив для вітчизняної словесності стільки, що міг дозволити собі фактично все. Він добре знав, що популярний серед сучасників і що є письменником № 1.
Тривожне занепокоєння Як відомо, Гоголь частіше бував у Європі, ніж в Україні чи Російській імперії взагалі. Власне, перший том «Мертвих душ» він написав у Італії, де провів 12 років і яку називав другою батьківщиною. Саме з Рима якось надійшов лист, що змусив друзів Гоголя всерйоз насторожитися. У листі письменник повідомляв, що в Петербурзі необхідно знайти якогось іншого Гоголя, що можуть статися якісь шахрайські історії, бо під його ім'ям можуть випустити деякі твори.
Тоді-то і закралася думка про те, що нескінченні гоголівські містифікації - не просто дивацтва генія, а симптом глибокої душевної недуги.
Із погляду сучасної психіатрії можна припустити, що в Гоголя був психоневроз. Відомо, що в дитинстві в нього були напади, які супроводжувалися тугою і депресією, настільки сильними, що колись він сказав: «Повіситися або потонути здавалося мені схожим на якісь ліки і полегшення». А в 1845 році в листі до поета Н. Язикова Гоголь писав: «Здоров'я моє стало поганеньким... тривожне занепокоєння і різні ознаки цілковитого розклеєння в усьому тілі лякають мене самого». Можливо, таке ж «розклеєння» підштовхнуло Миколу Васильовича зробити найбільш дивний вчинок у його біографії?
«Самоспалення»
Але й ця версія - аж ніяк не остання. Відомо, що автор містичних «Вечорів на хуторі біля Диканьки» і геть уже інфернального «Вія» наприкінці життя став заперечувати всіляку чортівню. У той час Гоголя частенько бачили в церкві Св. Миколи Чудотворця (духовного покровителя Гоголя). Деякі дослідники вважають, що справді фатальним (і для другого тому «Мертвих душ», і для їхнього творця) стало знайомство з протоієреєм Матвієм Константиновським, духовним наставником графа Толстого.
Священик, який відрізнявся різкістю суджень, із часом став і духівником Гоголя. Той показав свій рукопис, над яким працював дев'ять років, отцю Матвію й почув негативний відгук. Цілком імовірно, що жорстокі слова священика й стали останньою краплею. Гість будинку на Нікітському бульварі в ніч з 11-го на 12 лютого 1852-го учинив те, що пізніше художник Ілля Рєпін назве «самоспаленням Гоголя».
Наступного дня письменник оголосив, що починає поститися, і невдовзі зовсім відмовився від їжі. І в якийсь момент, коли стало зрозуміло, що Гоголь слабшає, граф Толстой викликав лікарів, але ті не знайшли в Миколи Васильовича ніякої хвороби. Через 10 днів він помер від фізичного виснаження.
«Бог відібрав... здатність творити»Аскет, ексцентричний відлюдник, містифікатор і самотній мандрівник, Гоголь був насамперед письменником, який залишив по собі величезну спадщину. Після смерті Миколи Васильовича було складено опис, й основним його надбанням були книги - 234 томи. Але останній - згорів у вогні...
То що ж усе-таки сталося з Гоголем у ніч з 11-го на 12 лютого 1852 року? Може, завісу таємниці відсуне сам Микола Васильович, який ще 1845 року в листі до придворної фрейліни Олександри Смирнової, що була однією з його близьких подруг, зізнався: «Бог відібрав у мене здатність творити».
Залишалося відредагувати останні глави
Чотири останніх роки свого життя український письменник прожив у Москві, у будинку на Нікітському бульварі. Саме там, за переказами, він спалив другий том «Мертвих душ». Микола Васильович Гоголь опинився тут 1847 року, коли приїхав у Росію після далеких багаторічних мандрів. Пожити в Москві його запросив граф Олександр Толстой, з яким він листувався.
Гоголем опікувалися, як малим дитям: обіди, сніданки та вечері подавали тоді, коли він бажав, прали одяг і навіть розкладали випрані речі в комоді. Крім того, при ньому завжди був молодий українець Семен, кмітливий і відданий.
У флігелі, де мешкав письменник, завжди стояла незвичайна тиша. Він ходив із кутка в куток, сидів, писав або ліпив хлібні кульки, які, як, він казав, допомагали йому зосередитися. Але, незважаючи на сприятливі умови для життя й творчості, у будинку на Нікітському бульварі вибухнула остання, дивна драма в житті Гоголя.
Другий том «Мертвих душ» до того моменту, можливо, був уже майже завершений, залишилося лише відредагувати кілька останніх глав. Гоголь завжди писав стоячи, над кожною фразою працював ретельно і часом болісно довго.
Розчарований перфекціоніст... Критиком Гоголь був нещадним, причому найвищі, безкомпромісні вимоги, він висував передусім до себе самого. Казав: «Справа моя - це не література, справа моя - душа». До семи разів він переписував кожну главу, філігранно вичищав текст, аби добре лягав на слух і щоб при цьому був цікавий читачеві.
У ніч з 11 на 12 лютого 1852 Гоголь покликав до себе Семена й наказав принести портфель, де зберігалися зошити з продовженням «Мертвих душ». Потім поклав зошити в камін і підпалив їх свічкою, а на благання слуги не нищити рукопису відказав: «Не твоя справа! Молися!» Вранці Гоголь, мабуть, сам вражений своїм поривом, сказав графу Толстому: «Ось, що я зробив! Хотів було спалити деякі речі, давно на те приготовані, а спалив усе. Який лукавий сильний - от він до чого мене штовхнув! А я було там багато вартісного усвідомив і виклав... Думав розіслати друзям на пам'ять по зошиту: хай би робили, що хотіли. Тепер усе пропало».
Остаточна редакція другого тому «Мертвих душ» - аж ніяк не перший твір Гоголя, загиблий у вогні. Перший він спалив іще в гімназії. Через критику на адресу поеми «Ґанц Кюхельгартен» він скупив і спалив усі примірники.
Дослідники й донині висувають найрізноманітніші версії такого вчинку Гоголя. І перша версія - перфекціонізм. Письменник знищив редакцію другого тому «Мертвих душ», тому що вона йому просто не сподобалася.
...чи великий містифікатор? Наблизитися до розгадки таємниці каміна в особняку на Нікітському бульварі можна, лише досконало вивчивши особливості характеру письменника. Одна з найбільш його незрозумілих звичок - схильність до містифікацій. Навіть у найневинніших ситуаціях він часто робив недомовки, вводив співрозмовника в оману, а то й зовсім брехав.
Гоголь казав: «Ніколи не треба говорити правду. Ось їдеш у Рим - скажи, що їдеш в Калугу, їдеш у Калугу - скажи, що їдеш у Рим». Ця природа гоголівської брехливості залишається незбагненною й для літературознавців, і для біографів.
Він писав листи, наприклад, матері, про те, що зараз перебуває в Трієсті, милується прекрасними хвилями Середземного моря, насолоджується краєвидами. Описував їй докладно Трієст. І він не просто написав їй лист, підписаний «Трієст» (написаний, насправді, в садибі його друга історика Михайла Погодіна, у Москві), а ще й намалював на листі штемпель Трієста. І то так ретельно, що й відрізнити було неможливо.
Отже, версія друга: спалення другого тому «Мертвих душ» було черговою ексцентричною витівкою генія, який зробив для вітчизняної словесності стільки, що міг дозволити собі фактично все. Він добре знав, що популярний серед сучасників і що є письменником № 1.
Тривожне занепокоєння Як відомо, Гоголь частіше бував у Європі, ніж в Україні чи Російській імперії взагалі. Власне, перший том «Мертвих душ» він написав у Італії, де провів 12 років і яку називав другою батьківщиною. Саме з Рима якось надійшов лист, що змусив друзів Гоголя всерйоз насторожитися. У листі письменник повідомляв, що в Петербурзі необхідно знайти якогось іншого Гоголя, що можуть статися якісь шахрайські історії, бо під його ім'ям можуть випустити деякі твори.
Тоді-то і закралася думка про те, що нескінченні гоголівські містифікації - не просто дивацтва генія, а симптом глибокої душевної недуги.
Із погляду сучасної психіатрії можна припустити, що в Гоголя був психоневроз. Відомо, що в дитинстві в нього були напади, які супроводжувалися тугою і депресією, настільки сильними, що колись він сказав: «Повіситися або потонути здавалося мені схожим на якісь ліки і полегшення». А в 1845 році в листі до поета Н. Язикова Гоголь писав: «Здоров'я моє стало поганеньким... тривожне занепокоєння і різні ознаки цілковитого розклеєння в усьому тілі лякають мене самого». Можливо, таке ж «розклеєння» підштовхнуло Миколу Васильовича зробити найбільш дивний вчинок у його біографії?
«Самоспалення»
Але й ця версія - аж ніяк не остання. Відомо, що автор містичних «Вечорів на хуторі біля Диканьки» і геть уже інфернального «Вія» наприкінці життя став заперечувати всіляку чортівню. У той час Гоголя частенько бачили в церкві Св. Миколи Чудотворця (духовного покровителя Гоголя). Деякі дослідники вважають, що справді фатальним (і для другого тому «Мертвих душ», і для їхнього творця) стало знайомство з протоієреєм Матвієм Константиновським, духовним наставником графа Толстого.
Священик, який відрізнявся різкістю суджень, із часом став і духівником Гоголя. Той показав свій рукопис, над яким працював дев'ять років, отцю Матвію й почув негативний відгук. Цілком імовірно, що жорстокі слова священика й стали останньою краплею. Гість будинку на Нікітському бульварі в ніч з 11-го на 12 лютого 1852-го учинив те, що пізніше художник Ілля Рєпін назве «самоспаленням Гоголя».
Наступного дня письменник оголосив, що починає поститися, і невдовзі зовсім відмовився від їжі. І в якийсь момент, коли стало зрозуміло, що Гоголь слабшає, граф Толстой викликав лікарів, але ті не знайшли в Миколи Васильовича ніякої хвороби. Через 10 днів він помер від фізичного виснаження.
«Бог відібрав... здатність творити»Аскет, ексцентричний відлюдник, містифікатор і самотній мандрівник, Гоголь був насамперед письменником, який залишив по собі величезну спадщину. Після смерті Миколи Васильовича було складено опис, й основним його надбанням були книги - 234 томи. Але останній - згорів у вогні...
То що ж усе-таки сталося з Гоголем у ніч з 11-го на 12 лютого 1852 року? Може, завісу таємниці відсуне сам Микола Васильович, який ще 1845 року в листі до придворної фрейліни Олександри Смирнової, що була однією з його близьких подруг, зізнався: «Бог відібрав у мене здатність творити».
Критиком Гоголь був нещадним, причому найвищі, безкомпромісні вимоги, він висував передусім до себе самого. Казав: «СправаРозча моя - це не література, справа моя - душа». До семи разів він переписував кожну главу, філігранно вичищав текст, аби добре лягав на слух і щоб при цьому був цікавий читачеві.
У ніч з 11 на 12 лютого 1852 Гоголь покликав до себе Семена й наказав принести портфель, де зберігалися зошити з продовженням «Мертвих душ». Потім поклав зошити в камін і підпалив їх свічкою, а на благання слуги не нищити рукопису відказав: «Не твоя справа! Молися!» Вранці Гоголь, мабуть, сам вражений своїм поривом, сказав графу Толстому: «Ось, що я зробив! Хотів було спалити деякі речі, давно на те приготовані, а спалив усе. Який лукавий сильний - от він до чого мене штовхнув! А я було там багато вартісного усвідомив і виклав... Думав розіслати друзям на пам'ять по зошиту: хай би робили, що хотіли. Тепер усе пропало».
Остаточна редакція другого тому «Мертвих душ» - аж ніяк не перший твір Гоголя, загиблий у вогні. Перший він спалив іще в гімназії. Через критику на адресу поеми «Ґанц Кюхельгартен» він скупив і спалив усі примірники.
Дослідники й донині висувають найрізноманітніші версії такого вчинку Гоголя. І перша версія - перфекціонізм. Письменник знищив редакцію другого тому «Мертвих душ», тому що вона йому просто не сподобалася.
...чи великий містифікатор? Наблизитися до розгадки таємниці каміна в особняку на Нікітському бульварі можна, лише досконало вивчивши особливості характеру письменника. Одна з найбільш його незрозумілих звичок - схильність до містифікацій. Навіть у найневинніших ситуаціях він часто робив недомовки, вводив співрозмовника в оману, а то й зовсім брехав.
Гоголь казав: «Ніколи не треба говорити правду. Ось їдеш у Рим - скажи, що їдеш в Калугу, їдеш у Калугу - скажи, що їдеш у Рим». Ця природа гоголівської брехливості залишається незбагненною й для літературознавців, і для біографів.
Він писав листи, наприклад, матері, про те, що зараз перебуває в Трієсті, милується прекрасними хвилями Середземного моря, насолоджується краєвидами. Описував їй докладно Трієст. І він не просто написав їй лист, підписаний «Трієст» (написаний, насправді, в садибі його друга історика Михайла Погодіна, у Москві), а ще й намалював на листі штемпель Трієста. І то так ретельно, що й відрізнити було неможливо.
Отже, версія друга: спалення другого тому «Мертвих душ» було черговою ексцентричною витівкою генія, який зробив для вітчизняної словесності стільки, що міг дозволити собі фактично все. Він добре знав, що популярний серед сучасників і що є письменником № 1.
Тривожне занепокоєння Як відомо, Гоголь частіше бував у Європі, ніж в Україні чи Російській імперії взагалі. Власне, перший том «Мертвих душ» він написав у Італії, де провів 12 років і яку називав другою батьківщиною. Саме з Рима якось надійшов лист, що змусив друзів Гоголя всерйоз насторожитися. У листі письменник повідомляв, що в Петербурзі необхідно знайти якогось іншого Гоголя, що можуть статися якісь шахрайські історії, бо під його ім'ям можуть випустити деякі твори.
Тоді-то і закралася думка про те, що нескінченні гоголівські містифікації - не просто дивацтва генія, а симптом глибокої душевної недуги.
Із погляду сучасної психіатрії можна припустити, що в Гоголя був психоневроз. Відомо, що в дитинстві в нього були напади, які супроводжувалися тугою і депресією, настільки сильними, що колись він сказав: «Повіситися або потонути здавалося мені схожим на якісь ліки і полегшення». А в 1845 році в листі до поета Н. Язикова Гоголь писав: «Здоров'я моє стало поганеньким... тривожне занепокоєння і різні ознаки цілковитого розклеєння в усьому тілі лякають мене самого». Можливо, таке ж «розклеєння» підштовхнуло Миколу Васильовича зробити найбільш дивний вчинок у його біографії?
«Самоспалення»
Але й ця версія - аж ніяк не остання. Відомо, що автор містичних «Вечорів на хуторі біля Диканьки» і геть уже інфернального «Вія» наприкінці життя став заперечувати всіляку чортівню. У той час Гоголя частенько бачили в церкві Св. Миколи Чудотворця (духовного покровителя Гоголя). Деякі дослідники вважають, що справді фатальним (і для другого тому «Мертвих душ», і для їхнього творця) стало знайомство з протоієреєм Матвієм Константиновським, духовним наставником графа Толстого.
Священик, який відрізнявся різкістю суджень, із часом став і духівником Гоголя. Той показав свій рукопис, над яким працював дев'ять років, отцю Матвію й почув негативний відгук. Цілком імовірно, що жорстокі слова священика й стали останньою краплею. Гість будинку на Нікітському бульварі в ніч з 11-го на 12 лютого 1852-го учинив те, що пізніше художник Ілля Рєпін назве «самоспаленням Гоголя».
Наступного дня письменник оголосив, що починає поститися, і невдовзі зовсім відмовився від їжі. І в якийсь момент, коли стало зрозуміло, що Гоголь слабшає, граф Толстой викликав лікарів, але ті не знайшли в Миколи Васильовича ніякої хвороби. Через 10 днів він помер від фізичного виснаження.
«Бог відібрав... здатність творити»Аскет, ексцентричний відлюдник, містифікатор і самотній мандрівник, Гоголь був насамперед письменником, який залишив по собі величезну спадщину. Після смерті Миколи Васильовича було складено опис, й основним його надбанням були книги - 234 томи. Але останній - згорів у вогні...
То що ж усе-таки сталося з Гоголем у ніч з 11-го на 12 лютого 1852 року? Може, завісу таємниці відсуне сам Микола Васильович, який ще 1845 року в листі до придворної фрейліни Олександри Смирнової, що була однією з його близьких подруг, зізнався: «Бог відібрав у мене здатність творити».
Наблизитися до розгадки таємниці каміна в особняку на Нікітському бульварі можна, лише досконало вивчивши особливості характеру письменника. Одна з найбільш його незрозумілих звичок - схильність до містифікацій. Навіть у найневинніших ситуаціях він часто робив недомовки, вводив співрозмовника в оману, а то й зовсім брехав.
Гоголь казав: «Ніколи не треба говорити правду. Ось їдеш у Рим - скажи, що їдеш в Калугу, їдеш у Калугу - скажи, що їдеш у Рим». Ця природа гоголівської брехливості залишається незбагненною й для літературознавців, і для біографів.
Він писав листи, наприклад, матері, про те, що зараз перебуває в Трієсті, милується прекрасними хвилями Середземного моря, насолоджується краєвидами. Описував їй докладно Трієст. І він не просто написав їй лист, підписаний «Трієст» (написаний, насправді, в садибі його друга історика Михайла Погодіна, у Москві), а ще й намалював на листі штемпель Трієста. І то так ретельно, що й відрізнити було неможливо.
Отже, версія друга: спалення другого тому «Мертвих душ» було черговою ексцентричною витівкою генія, який зробив для вітчизняної словесності стільки, що міг дозволити собі фактично все. Він добре знав, що популярний серед сучасників і що є письменником № 1.
Тривожне занепокоєння Як відомо, Гоголь частіше бував у Європі, ніж в Україні чи Російській імперії взагалі. Власне, перший том «Мертвих душ» він написав у Італії, де провів 12 років і яку називав другою батьківщиною. Саме з Рима якось надійшов лист, що змусив друзів Гоголя всерйоз насторожитися. У листі письменник повідомляв, що в Петербурзі необхідно знайти якогось іншого Гоголя, що можуть статися якісь шахрайські історії, бо під його ім'ям можуть випустити деякі твори.
Тоді-то і закралася думка про те, що нескінченні гоголівські містифікації - не просто дивацтва генія, а симптом глибокої душевної недуги.
Із погляду сучасної психіатрії можна припустити, що в Гоголя був психоневроз. Відомо, що в дитинстві в нього були напади, які супроводжувалися тугою і депресією, настільки сильними, що колись він сказав: «Повіситися або потонути здавалося мені схожим на якісь ліки і полегшення». А в 1845 році в листі до поета Н. Язикова Гоголь писав: «Здоров'я моє стало поганеньким... тривожне занепокоєння і різні ознаки цілковитого розклеєння в усьому тілі лякають мене самого». Можливо, таке ж «розклеєння» підштовхнуло Миколу Васильовича зробити найбільш дивний вчинок у його біографії?
«Самоспалення»
Але й ця версія - аж ніяк не остання. Відомо, що автор містичних «Вечорів на хуторі біля Диканьки» і геть уже інфернального «Вія» наприкінці життя став заперечувати всіляку чортівню. У той час Гоголя частенько бачили в церкві Св. Миколи Чудотворця (духовного покровителя Гоголя). Деякі дослідники вважають, що справді фатальним (і для другого тому «Мертвих душ», і для їхнього творця) стало знайомство з протоієреєм Матвієм Константиновським, духовним наставником графа Толстого.
Священик, який відрізнявся різкістю суджень, із часом став і духівником Гоголя. Той показав свій рукопис, над яким працював дев'ять років, отцю Матвію й почув негативний відгук. Цілком імовірно, що жорстокі слова священика й стали останньою краплею. Гість будинку на Нікітському бульварі в ніч з 11-го на 12 лютого 1852-го учинив те, що пізніше художник Ілля Рєпін назве «самоспаленням Гоголя».
Наступного дня письменник оголосив, що починає поститися, і невдовзі зовсім відмовився від їжі. І в якийсь момент, коли стало зрозуміло, що Гоголь слабшає, граф Толстой викликав лікарів, але ті не знайшли в Миколи Васильовича ніякої хвороби. Через 10 днів він помер від фізичного виснаження.
«Бог відібрав... здатність творити»Аскет, ексцентричний відлюдник, містифікатор і самотній мандрівник, Гоголь був насамперед письменником, який залишив по собі величезну спадщину. Після смерті Миколи Васильовича було складено опис, й основним його надбанням були книги - 234 томи. Але останній - згорів у вогні...
То що ж усе-таки сталося з Гоголем у ніч з 11-го на 12 лютого 1852 року? Може, завісу таємниці відсуне сам Микола Васильович, який ще 1845 року в листі до придворної фрейліни Олександри Смирнової, що була однією з його близьких подруг, зізнався: «Бог відібрав у мене здатність творити».
«Самоспалення»
Але й ця версія - аж ніяк не остання. Відомо, що автор містичних «Вечорів на хуторі біля Диканьки» і геть уже інфернального «Вія» наприкінці життя став заперечувати всіляку чортівню. У той час Гоголя частенько бачили в церкві Св. Миколи Чудотворця (духовного покровителя Гоголя). Деякі дослідники вважають, що справді фатальним (і для другого тому «Мертвих душ», і для їхнього творця) стало знайомство з протоієреєм Матвієм Константиновським, духовним наставником графа Толстого.
Священик, який відрізнявся різкістю суджень, із часом став і духівником Гоголя. Той показав свій рукопис, над яким працював дев'ять років, отцю Матвію й почув негативний відгук. Цілком імовірно, що жорстокі слова священика й стали останньою краплею. Гість будинку на Нікітському бульварі в ніч з 11-го на 12 лютого 1852-го учинив те, що пізніше художник Ілля Рєпін назве «самоспаленням Гоголя».
Наступного дня письменник оголосив, що починає поститися, і невдовзі зовсім відмовився від їжі. І в якийсь момент, коли стало зрозуміло, що Гоголь слабшає, граф Толстой викликав лікарів, але ті не знайшли в Миколи Васильовича ніякої хвороби. Через 10 днів він помер від фізичного виснаження.
«Бог відібрав... здатність творити»Аскет, ексцентричний відлюдник, містифікатор і самотній мандрівник, Гоголь був насамперед письменником, який залишив по собі величезну спадщину. Після смерті Миколи Васильовича було складено опис, й основним його надбанням були книги - 234 томи. Але останній - згорів у вогні...
То що ж усе-таки сталося з Гоголем у ніч з 11-го на 12 лютого 1852 року? Може, завісу таємниці відсуне сам Микола Васильович, який ще 1845 року в листі до придворної фрейліни Олександри Смирнової, що була однією з його близьких подруг, зізнався: «Бог відібрав у мене здатність творити».
Аскет, ексцентричний відлюдник, містифікатор і самотній мандрівник, Гоголь був насамперед письменником, який залишив по собі величезну спадщину. Після смерті Миколи Васильовича було складено опис, й основним його надбанням були книги - 234 томи. Але останній - згорів у вогні...То що ж усе-таки сталося з Гоголем у ніч з 11-го на 12 лютого 1852 року? Може, завісу таємниці відсуне сам Микола Васильович, який ще 1845 року в листі до придворної фрейліни Олександри Смирнової, що була однією з його близьких подруг, зізнався: «Бог відібрав у мене здатність творити».